Історична довідка
Історія села Писарівка
В п’яти кілометрах від районного центру Кодима Одеської області, уздовж невеликої річки Білочі, розташоване дуже гарне, оточене зеленими садочками село Писарівка. З усіх боків його облягають пагорби, виблискує на сонці водяне плесо сільських ставків в урочищах: Лічишина, Підмети та Гарашенкове. Гостинно вітають мандрівників холодною, смачною водою криниці, розташовані при в’їзді в село. Найбільш славетна з них – Стремська криниця, яка потопає в зелені верб, що спустили віти до самої води.
Село Писарівка виникло наприкінці ХVІІІ ст. До питання назви нашого села, то існує декілька версій. За однією з них – на цих землях жив дуже поважний писар, який за певну плату писав людям різні папери, документи, листи; його звали Івка, і він був знаний у всій окрузі.
Коли перехожий ішов до цього писаря і його питали: «Куди йдеш?», він відповідав: «До писаря Івки». Гадають, що звідси і походить назва нашого села. За іншою назва походить від пана Писарського , який був власником цих земель.
Родина поміщика Писаревського продала свою землю поміщиці Квіст. Вона не жила в своєму маєтку, а тримала управляючого, німця Дельсаля.
У 1896 році Писарівську землю було продано поміщицею Квіст заможному селянину з села Плоті Мардару Григорію. Після смерті Мардара Григорія цією землею володів син Ісаак Мардар .
Частину землі син віддав селянам в оренду, а іншу частину землі обробляли батраки – наймити. Ліси, сінокоси, спиртзавод належали Мардарові. Крім Мардара в селі було двоє людей , які мали по 40 десятин землі, експлуатували працю інших. Селяни поділилися на заможних, середняків та бідняків – наймитів .
Наймитських родин було близько п’ятдесяти, одинаків батраків теж чимало. У Писарівці вся влада була зосереджена у волосному правлінні, на чолі якого був волосний писар із старшиною. Всюди панувала безграмотність. Серед чоловічого населення було мало письменних, а серед жінок ще менше. Народ споювали. З цією метою було відкрито монополію в центрі села, де зараз міститься дитячий садок, та винний льох, де було багато п’яних .
У 1880 році священником Подруцьким у селі було відкрито церковно-приходську школу, вона існувала у селянському будинку до 1890 року. Будівлю церковно - приходської школи збудовано 1892 року. Клас (розраховано на 120 – 140 учнів) великий, холодний, незатишний. Було три групи з 120 учнів , які вчились одночасно. Учні були різного віку: можна було бачити дітей від 7-10 років і юнаків 17-18 років. Випускників з третьої групи щорічно було 8-32.
Ті , що закінчили церковну школу, нікуди не вступали вчитися, здебільшого це були кадри для канцелярії волосного правління. З боку царського уряду не було ніякої допомоги щодо кадрів. У 1909 році було відкрито першу земську школу в будинку заможного селянина Незгодюка Якова, на 50 учнів з трьома групами. Навчальний рік починався 1 вересня , але приймались діти і до 8 листопада , оскільки багато пасли худобу.
Ніякої культурно-масової роботи в селі не проводили. Газети виписували поміщик, священик та волосний писар, а місцеве населення не мало уявлення про читання газет.
Над селянами села жорстоко знущались поміщик і жандарми – стражники. У 1912 році селянами було вбито за знущання над ними черкеса-стражника, після чого було прислано загін жандармів-карателів. На площі села жандарми били селян, які брали участь у вбивстві черкеса-стражника, потім їх було заслано на каторгу на 10-15 років.
У жовтні 1917 року робітники і селяни Києва почали збройне повстання й перемогли війська тимчасового буржуазного уряду. Але Центральна Рада за допомогою своїх військ придушила повстання робітників і захопила владу у свої руки в Україні. У грудні 1917 року в місті Харкові І Всеукраїнський з’їзд Рад оголосив створення в Україні Радянської Республіки.
8 лютого 1918 року радянські війська звільнили місто Київ від військ Центральної Ради. Наприкінці січня 1918 року Радянська влада перемогла і в Одеській області. Але у березні 1918 року у село Писарівка увійшли німецько-австрійські війська.
На початку 1918 року в Німеччині спалахнула революція , й німецько-австрійські війська спішно залишили село. У листопаді 1918 року українські буржуазно-націоналістичні партії створили у місті Києві свій уряд – Директорію – на чолі з Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою; в цей час у село увійшли петлюрівські війська.
У березні 1919 року петлюрівські війська було вигнано червоною кавалерійською бригадою Г.І.Котовського , і в селі знов було встановлено Радянську владу. У липні 1919 року почався ІІ похід Антанти на чолі з генералом Денікіним , і у серпні 1919 року у село вступили денікінські війська.
У лютому 1920 року війська Червоної Армії вибили денікінські війська з села , й було остаточно встановлено Радянську владу, представлену Писарівським волосним революційним комітетом. У травні 1920 року у селі було обрано “комітет незаможних селян”, метою якого було наділення селян землею й допомога у виконанні хлібної розверстки. Членами цього комітету були такі мешканці села: Ковальський Йосиф Андрійович, Кейдалюк Яків та інші.
У цьому ж році всі школи села Писарівка було об’єднано у трудову школу з учителями , на чолі яких був завідуючий. В школі налічувалось біля 200 учнів. Першим завідуючим була Подруцька Олена Володимирівна. Кращих випускників школи щорічно посилали на навчання. Колишні учні пам’ятають учителів: завідуючого Канона Івановича Мельника, Сергія Яковича Шпака, Марію Яківну Подруцьку, Івана Петровича Горбачовського, Дору Соломонівну, Етю Ізрайлівну.
У 1929 році було організовано колгосп ім. Т.Г.Шевченка. Потім було роз’єднано на два колгоспи , а саме : “3-й Вирішальний “ та імені Безсмертного, в пам’ять про вбитого від руки ворогів Радянської влади Безсмертного Івана , голови сільради. Господарство колгоспів було поставлено на відповідний рівень.
У 1940-1945 роках були надії на гарні врожаї. Посіви добре розпустилися, були без бур’янів. Скотарство також було добре розвинене. Колгосп “3 – й Вирішальний” вигодовував свиней йоркширської породи вагою по три центнери .У 1940 році була ділянка сортового насіння .
Але ось настав 1941 рік, а з ним і війна . З настанням окупації прийшла повна анархія. У колгоспі все майно розкрадалося, окупанти вивозили кращі машини, худобу і навіть забирали худобу у колгоспників. Вітчизняна війна 1941-1945 рр. дуже завадила роботі школи, вона зруйнувала всі будівлі. Знищила бібліотеку, в якій налічувалось 2000 книжок.
Прийшов 1944 рік і до писарівчан донеслися гарматні постріли. Це наближалися частини Радянської Армії. Німці відступили по всьому фронту. 23 березня бійці нашої армії вступили в село. Зі світанком 24 березня вони запекло кинулись в атаку, зав’язався бій. У хащі зав’язувалася рукопашна сутичка. Лейтенант Переславцев з кількома бійцями потрапили в оточення.
Вони сховались у кам’яному сараї. Німці стали закидати їх гранатами. Марно. Бійці тримались стійко. Боєприпаси закінчувались. Переславцев прийняв рішення: любою ціною прориватись до своїх. В цей час надійшла допомога і німців було розгромлено. Писарівка була звільнена. Але Переславцев в цьому бою загинув і похований на місці бою. Це було 24 березня 1944 року.
Після звільнення село стало оживати і відновлюватись: колгосп, школа, завод, відгодівельний пункт. З кожним роком матеріальна забезпеченість збільшувалась. Трудівники села включились у виконання сільськогосподарських задач для підвищення матеріальної бази в післявоєнний період. З метою підняття продуктивності праці і впровадження техніки в сільське господарство, в 1950 році було об’єднано колгоспи “Безсмертного” і”3-й Вирішальний” в один колгосп.
В цей час значно зросло господарство колгоспу: тваринницькі ферми, птахоферма. Окремі ланки досягали високих врожаїв кукурудзи, цукрового буряка. За високі показники в 1956 році ланкова Буняк Галина Захарівна була нагороджена орденом Леніна. В 1955 році було об’єднано колгоспи трьох сіл Писарівки, Грабово і Котовців.
Але практика підтвердила недоцільність цього об”єднання, і знову в1963 році в Писарівці було відновлено колгосп ім. Мічуріна, який під впливом перебудови в лютому 2000 року було реорганізовано в ТОВ ім. Мічуріна, керівником якого був Мазур С М.
(Про колгосп)
В 1955 році Писарівська семирічна школа була реорганізована в десятирічку. Півроку навчання в школі було платним (75 крб за півріччя), а на друге півріччя плату було відмінено. До 1971 року в школі було підсобне господарство. Першим директором десятирічки був Гаврусевич Юрій Андрійович. Дуже багато зробив для організації хору і взагалі художньої самодіяльності та різних предметних гуртків. В школі була зразкова дисципліна, чистота і чіткий розпорядок.
Потім директорами були: Боярський Іван Семенович, Ющенко Євгенія Романівна. Слід сказати, що в її період в школі було також багато позитивних змін. Особливу роль грало самоврядування, висока активність, відповідальність. Протягом довгого часу свого існування школа переживала великі незручності через розкиданість будівель, двозмінне навчання, непристосованість класів.
Завдяки великим зусиллям голови колгоспу ім. Мічуріна Мазура С М, директора школи Бєлінського В. М. в 1977 році було закінчено будівництво приміщення школи, яка розрахована на 530 місць. Керівниками школи були: Ковальчук С. М., Червоняк Г. І.
Нині школа працює за кабінетною системою. В школі працює 20 педагогів. З них: 4 мають вищу категорію, 5 -першу, 4 педагоги мають звання “Вчитель-методист” та “Старший учитель”.
Школу очолює випускниця школи Воронюк Л.Є.
Школа пишається своїми випускниками. Вищі авіаційні навчальні заклади закінчили: Мельник Володимир Кононович ( написав книгу “Винищувачі”), Адаховський Василь, Співак Анатолій.
Стали лікарями: Бушанський Володимир, Яворська Валентина, Гречанюк Віктор, Сербін Анатолій і багато інших. Військові: Сербін Віталій, Заграй Іван, Бойченко Анатолій, Сементина Іван, Кейдалюк Іван.
Академік Мельничук Олександр Савович член-кореспондент АН теж був випускником Писарівської школи. Багато випускників школи обрали професію педагога. Тільки в Кодимському районі працює більше 30 випускників. Серед них 5 директорів шкіл.
Біля 6 га площі в центрі села займає спиртзавод, який був заснований поміщиком Мардаром в 1896 році. На сьогоднішній день завод не працює. В попередні роки річний прибуток становив близько 1,5 млн грн. Завод мав ректифікаційну колону ( 1 в області). Проводив повний цикл виробництва кон”ячних спиртів і кон”яків. Спирти проходили обробку холодом. В технології використовувалась тільки артезіанська вода. Довгий час директором заводу був Березов С. С.
В селі Писарівка народились багато визначних особистостей, які доклали багато зусиль для того, щоб рідне село було вільним та процвітаючим.
Марісіч (Кейдалюк) Ганна Тихонівна
Народилася 21 грудня 1924 року в селі Писарівка Кодимського району Одеської області. Після успішного закінчення семи класів навчалась в Одеському технікумі харчової промисловості. Після закінчення 2 курсу розпочалась Велика Вітчизняна війна, і майже вся група студентів записалась добровольцями на фронт. Так як Ганні Тихонівні на той час було лише 16 років, її направили працювати медсестрою в військовий евакошпиталь в м .Александрів неподалік від Москви. Там вона зі своїми однокурсницями працювала палатною медсестрою. Вечорами після роботи писали листи рідним військовопоранених, організовували концерти художньої самодіяльності, зі своїх пайків збирали і відправляли посилки на передову. Коли наші частини перейшли в наступ, місце чоловіків в обороні зайняли дівчата. Розпочався масовий набір добровольців з усієї країни. Ганна Тихонівна з подругами теж подали заяви, і з листопада 1942 року вона проходила військову службу в 355 Окремому Зенітному Артилерійському Дивізіоні ППО, який захищав дуже важливий об`єкт – водонапірну башту і очисні споруди для постачання водою столиці. В дивізіоні була телефоністкою, санінструктором, заступником командира гармати.
День Перемоги зустріла з однополчанами на Червоній площі в Москві. Була нагороджена Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеня, Орденом „ За мужність” ІІІ ступеня, а також медалями „За оборону Москви”, „За победу над Германией в Великой Отечественной Войне1941-1945 г.г.” Після закінчення війни повернулась до рідного села і працювала бухгалтером на Писарівському спиртзаводі до заслуженого відпочинку.
Адаховський Михайло Іванович
Народився 1 листопада 1923 року в с. Писарівка Кодимського району Одеської області. В сім`ї було п`ятеро дітей, які рано залишились без батька. Закінчив 3 класи початкової школи. Далі навчатись не було можливості через бідність сім`ї. Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, Михайло Іванович не досяг повноліття, тому змушений був залишитися в окупації в селі. Згодом, коли радянські війська перейшли у наступ і визволили рідне село, він разом зі своїми ровесниками односельчанами став до лав захисників Вітчизни. Ворог відступав неохоче, і в кровопролитному бою Михайло Іванович отримав важке поранення. Так з червня по листопад 1944 року знаходився на лікуванні у військовому шпиталі. Після одужання повернувся до своєї частини і воював до Перемоги. Після закінчення війни повернувся до рідного села і 45 років працював у колгоспі до заслуженого відпочинку. Нагороджений орденами „За мужність” ІІІ ступеня і „Отечественной войны” І ступеня.
Паламарчук Антон Сергійович
Народився 9 лютого 1925 року в с. Писарівка Кодимського району Одеської області. Закінчив 2 класи початкової школи, через бідність сім`ї не мав змоги продовжувати навчання. Коли трохи підріс, пішов працювати до колгоспу. На початок війни йому виповнилося 16 років, і Антон Сергійович пережив всі тяготи окупації. Коли радянські війська перейшли у наступ і визволили Кодимщину, він разом з багатьма однолітками став до лав визволителів. 8 травня 1944 року після прийняття присяги відбувся його перший бій за визволення колишньої Молдавії (зараз Придністров`я). Спочатку він споруджував мости і переправи через ріки під вогнем противника для подальшого просунення наших військ. Згодом в складі 62 інженерно- саперного відділення воював на різних фронтах під командуванням легендарних маршалів Толбухіна, Жукова. Брав участь у визволенні Варшави під командуванням Рокосовського, де отримав поранення в бою. Визволяв Німеччину і Перемогу зустрів з однополчанами в німецькому місті Бреслау. Паламарчук А.С. нагороджений Орденом „За мужність”ІІ ст.., Орденом „За мужність” ІІІ ст.., двома Орденами „ Отечественной Войні” ІІ ст. та медалями.
Багато його ровесників-односельчан полягло на полях війни, а Антону Сергійовичу пощастило повернутися до рідного села, де він працював на місцевому спиртзаводі, а згодом в колгоспі. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку.
Воронюк ( Павленко ) Ганна Леонтіївна
Народилася 20 травня 1941 року. Трудову діяльність розпочала в колгоспі с. Писарівка нормовицею в 1956 році. Пізніше працювала ланковою впродовж 20 років. За успіхи в нелегкій роботі хліборобів була нагороджена Орденом
„Знак почета” 31 грудня 1965року. Трудову діяльність закінчила в 1992 році і зараз перебуває на заслуженому відпочинку.
Лужанська Ганна Яківна
Народилися 12 листопада 1940 року в с. Писарівка Кодимського району Одеської області. Все трудове життя, з молодих літ і до заслуженого відпочинку, працювала в колгоспі дояркою. За віддану працю, за високі показники надоїв Ганну Іванівну нагороджено 12 серпня 1991 року Орденом „Дружби народів”.
Буняк Ольга Єфремівна
Народилася 21 жовтня 1942 року в с. Писарівка Кодимського району Одеської області. Навчання в школі почала з 1950 року. Після закінчення 5-го класу пішла на роботу в колгосп, де працювала до заслуженого відпочинку. За віддану і сумлінну працю Ольгу Єфремівну держава двічі нагородила Орденами „Трудової Слави” : 22 грудня 1977 року – ІІІ ступеня та 7 липня 1986 року – ІІ ступеня.
Каташинський Петро Степанович
Народився 12 липня 1938 року в селі Писарівка Кодимського району Одеської області.
З 1955 року працював у колгоспі. Військову службу у лавах Збройних Сил проходив з 1957 по 1960 рік. Довгий час працював у колгоспі механізатором , а пізніше – бригадиром тракторної бригади. 22 грудня 1977 року Петра Степановича було народжено Орденом „Трудового Красного Знамени”. Закінчив трудову діяльність у березні 1999 року.
Олекса Гай – Головко
(письменник – емігрант)
12 серпня 1910 року в родині Нестора Головка – писарівського псаломщика народився хлопчик Олекса, який прожив в с Писарівка до 1916 року. В післявоєнні роки доля закинула його до Англії. Нині письменник Олекса Гай-Головко являється громадянином Канади. Займаючись науково-дослідницькою працею з біології, О Гай-Головко чимало зробив для популяризації української літератури на американському континенті, продовжував писати, створив більше десятка високохудожніх творів. Його вважають кращим письменником, журналістом, літератором і громадським діячем діаспори.
Мельничук Олександр Савович
(мовознавець, академік Національної Академії Наук України)
Будучи академіком-секретарем Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України (1971 – 1978 рр.), головою комітету термінології при Президії НАН України (1987 – 1992 рр.), відповідальним директором журналу «Мовознавство» (1987 – 1993 рр.) Мельничук О.С. відзначався великою працелюбністю і працездатністю.
Він автор праць із загального мовознавства, славістики, української, російської та інших слов’янських мов:
- «Розвиток структури слов’янського речення»(1966р.);
- «Про роль мислення у формуванні структури мови» (1967р.);
- «Поняття системи і структури мови в світі діалектного матеріалізму» (1970);
- «Про ґенезу індоєвропейського вокалізму» (1979р.);
- «Про мову Київського літопису XII століття»(1983р.);
- «Методологічні проблеми аналізу співвідношення ідеального і матеріального в галузі мови» (1988р.);
Мельничук О.С. був відповідальним редактором і співавтором праць:
- «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов» (1966р.)
- «Сучасна українська літературна мова. Синтаксис» (1972р.)
- «Сучасне зарубіжне мовознавство»(1983р.)
- «Історична типологія слов’янських мов»(1986р.)
- «Методологічні проблеми мовознавства»(1988р.) та інші
За редакцією Мельничука О.С. вийшли 1-4 томи (1982, 1985, 1989, 2003 рр.) «Етимологічного словника української мови». Мельничук О С член редколегії і один з авторів енциклопедії «Українська мова», що вийшла друком 2000,2004 роках. Чи не найбільша його заслуга в створенні школи українських етимологів.
В шкільній бібліотеці НВК «ЗШ I-III с. – ДНЗ» с. Писарівки учні користуються «Словником іншомовних слів» за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука 1977р.
Мазур Семен Максимович
(голова колгоспу імені Мічуріна с. Писарівка)
З 1973 року, коли Мазур С.М. став головою колгоспу ім. Мічуріна, село Писарівка стало йому рідним. Під час перебування на посаді Семен Максимович, збудував в селі дороги, які служать жителям села і сьогодні. Збудував нову школу, відкриття якої відбулося 10 січня 1977 року. Учні з радістю сіли за нові парти, в світлих оснащених кабінетах навчання стало продуктивнішим. Наступним об’єктом став машинно-тракторний двір. Будували господарським методом. Вийшов цілий комплекс: майстерні, котельня, будинок механізаторів з харчоблоком, площадка для зберігання сільськогосподарської техніки, зона для відпочинку механізаторів – волейбольна площадка, душові кабіни. Паралельно будувався механізований тік, склади для зберігання зерна. Чи не найбільшою була будова сучасного молочно-товарного комплексу на 1000 голів худоби, яка тривала три роки (1978 – 1980рр.). Турбувався голова про працівників. Для них створювались найкращі умови праці і відпочинку: фізкабінети, крамнички, телевізор, газети, журнали в кімнаті відпочинку.
У 1988р. почалось будівництво нового будинку культури, що відповідав всім вимогам сучасності.
За сумлінну працю Мазур С.М. нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора», медаллю «Ветеран праці», срібною медаллю „За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства СРСР”, ювілейною медаллю „За доблестный труд», ювілейною медаллю «10 років Незалежності України», нагрудним значком «Відмінник народної освіти»
Село Писарівка теж славиться народними умільцями. Живе в селі звичайна, як і всі, але знаменита своїм талантом не тільки в своєму районі, але й далеко за його межами, людина - Кейдалюк Євгеній Іванович.Трудолюбивий, закоханий у дерево майстер.
Народився у голодному 1933 р. в сім’ї селян-колгоспників. Все, що він набув у житті, передавалось йому від діда. З дружиною Галиною Михайлівною, фельдшером села, виростили й виховали двоє дітей: сина і дочку. Коли сину було 6 років, він змайстрував для нього міні-мотоцикл з двигуном від велосипеда «Д-5». Назвали його «Ветерок».
Євгеній Іванович з дружиною Галиною Михайлівною
На прохання керівників сільських рад довелося Євгенію Івановичу оформляти криниці і в своєму селі, і в сусідніх селах, навіть і в інших районах. Всього 28 криниць, причому жодна не схожа одна на одну, завдяки багатій уяві та фантазії майстра.
Вироби майстра
Станом на 2017рік в селі Писарівка поживають 1488 чоловік, кількість дворів 766.
Життя триває. У селі воно проходить не лише в трудових буднях, але й у радісних веселих святах, де знаходять яскраве відбиття традиції й обряди, що склалися протягом багатьох століть.
